Наукові Видання

Ніколюк О., Хаустова В., Петров І. Державне регулювання розвитку сільського зеленого туризму в Україні в умовах пандемії COVID-19. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2020. № 5. С.119-127. Метою статті є обґрунтування особливостей та перспектив організаційно-інституційного забезпечення державної політики розвитку сільського зеленого туризму в Україні в умовах пандемії COVID-19. Наукова новизна. Запропоновано концептуальний підхід до визначення стратегічних напрямків підтримки розвитку сільського зеленого туризму в Україні у контексті формування дієвих інструментів та засобів організаційно-інституційного забезпечення в умовах пандемії COVID-19. Висновки. Досліджено особливості державного регулювання розвитку сільського зеленого туризму в Україні в умовах пандемії COVID-19. Через виникнення на глобальному рівні безпрецедентної надзвичайної ситуації, спровокованої спалахом пандемії COVID-19, яка має масштабний вплив на всі сфери соціально-економічного розвитку країн світу, туристична індустрія потрапила до числа найбільш постраждалих секторів світових економік, а тому вимагає термінового впровадження відповідних заходів із відновлення та підтримки. Саме тому рівень державного стимулювання та підтримки розвитку сільського зеленого туризму визначає масштаби туристичних потоків у відповідних регіонах України і на глобальному рівні. Результати досліджень показують, що в кризових умовах розвиток сільського зеленого туризму супроводжується постійними динамічними інституційними змінами, а саме зміною правил, неофіційних обмежень, особливостей характеру та дотримання таких правил учасниками соціально-економічного процесу щодо обміну людськими, фінансовими, інформаційними й іншими ресурсами. Сформульовані основні положення організаційно-інституційної моделі розвитку сільського зеленого туризму в Україні в умовах пандемії COVID-19, яка орієнтована на досягнення консенсусу ключових груп суб’єктів економічних інтересів досліджуваної галузі, а саме: 1) інституційні форми (сільський зелений туристичний бізнес, держава, громадськість); 2) складові системи державного регулювання розвитку сільського зеленого туризму (фінансово-економічна, функціональна, споживацька, інтелектуальна-інноваційна). DOI: https://doi.org/10.32886/instzak.2020.05.12

Кизим М. О., Хаустова В. Є., Решетняк О. І. Проблеми вибору пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки в Україні. Бізнес Інформ. 2020. №7. C. 50–58. https://doi.org/10.32983/2222-4459-2020-7-50-58. Мета статті полягає в дослідженні нормативно-правових і методичних проблем обґрунтування та вибору пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки в Україні. Методи дослідження: аналіз законодавства та наукової літератури, узагальнення, систематизація. Обґрунтовано, що встановлення пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки є важливим аспектом науково-інноваційної політики провідних країн світу. На підставі проведеного аналізу визначено, що основними проблеми законодавчого та методичного забезпечення вибору пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки в Україні є: неузгодженість нормативно-правового забезпечення процесів розробки та виконання пріоритетів; невідповідність пріоритетних напрямів наукової та інноваційної діяльності; відсутність прогнозних документів, на підставі яких необхідно здійснювати обґрунтування пріоритетів розвитку; неконкретність визначення пріоритетів у сфері фундаментальних наукових досліджень. Для адаптації процедур вибору пріоритетних напрямів науки та техніки у сферах фундаментальних і прикладних досліджень запропоновано диференціювати відповідні методичні підходи до їх селекції залежно від специфіки та спрямованості. Вибір пріоритетних напрямків прикладних досліджень необхідно узгоджувати з пріоритетами інноваційного розвитку країни, потенціалом науково-технічних досліджень і розробок, попитом на інновації та відповідні наукові розробки з боку підприємницьких структур, вимогами до забезпечення екологічних умов для виробництва та ін. Методика селекції пріоритетів фундаментальних досліджень повинна базуватися на таких детермінантах: структура та ретроспективна динаміка вітчизняного наукового потенціалу у фундаментальній сфері; можливість прогнозувати ефекти від використання отриманих знань; інтереси та цілі стейкхолдерів; тенденції розвитку світової науки; системність і міждисциплінарність досліджень; громадська думка; можливість еволюціонувати з плином часу. Зроблено висновки, що законодавче та методичне забезпечення процесів обґрунтування та вибору пріоритетів розвитку науки та техніки потребує вдосконалення в інтересах стимулювання економічного зростання України.

Губарєва І.О., Салашенко Т.І. Стратегічні аспекти підвищення енергоефективності регіонів країни. Проблеми економіки. 2020. №2. C. 190–197. https://doi.org/10.32983/2222-0712-2020-2-190-197 (Index Copernicus). Метою дослідження є удосконалення формування стратегії підвищення енергоефективності регіонів країни в контексті сталого розвитку. У статті систематизовано фактори, що впливають на вибір типу стратегії сталого розвитку та методів державного регулювання. Доведено необхідність перенесення проблем сталого розвитку з національного на регіональні рівні та досягнення балансу між державними та ринковими методами регулювання енергетичного ринку, а також пріоритетність підвищення енергоефективності для спрямування економіки на шлях інноваційного розвитку. Встановлено доцільність використання стратегій мобілізації, модернізації та інтерактивної модернізації при формуванні регіональних стратегій підвищення енергоефективності. Уточнено сутність поняття «стратегія енергоефективності», під яким розуміється траєкторія динаміки макро-, мікро- та мезо- індикаторів енергоефективності в напряму вирішення еколого-соціально-економічних проблем суспільства. Стратегію енергоефективності регіону пропонується розглядати як функціональний зріз стратегії його сталого розвитку, спрямований на якісне задоволення його енергетичних потреб, а, з іншого боку, як територіальний напрям реалізації національної стратегії енергоефективності. На основі програмно-цільового методу в управлінні запропоновано теоретичний підхід до формування стратегії підвищення енергоефективності у промисловості регіону. Запропоновано розробляти регіональну стратегію енергоефективності за секторами економіки (групами енергоспоживачів) із використанням програмно-цільової технології управління.

Теоретико-прикладні аспекти декарбонізації та розвитку розподіленої електроенергетики України : кол. моногр. / за ред. М. О. Кизима ; авт. кол. : М. О. Кизим, В. Є. Хаустова, В. В. Шпілєвський, Є. І. Котляров, Т. І. Салашенко, Є. М. Крячко, Є. С. Колбасін, Д. М. Костенко, О. В. Шпілєвський, О. В. Лелюк, Г. В. Мілютін. Харків : ФОП Лібуркіна Л. М., 2020. 344 с. Монографію присвячено теоретичному та практичному дослідженню питань декарбонізації і розвитку розподіленої електроенергетики України. Проведено аналіз глобальних викликів, міжнародних домовленостей і законодавчого забезпечення щодо декарбонізації економік країн світу. Проаналізовано структурні зрушення в електроенергетиці України та їх вплив на зменшення викидів двоокису вуглецю. Оцінено стан електроенергетичного комплексу України на шляху до енергетичного переходу, зокрема, визначено його прогресивність, рівень електроенергетичної безпеки, рівень розвитку розподіленої електроенергетики. Розроблено сценарії декарбонізації електроенергетики України, з-поміж яких основну увагу приділено сценарію розвитку високоефективної розподіленої когенерації. Обґрунтовано напрями розбудови розподіленої енергетики великого міста (на прикладі м. Харків). Рекомендовано для науковців, викладачів, аспірантів, студентів економічних спеціальностей, а також фахівців з питань стратегічного розвитку енергетичного сектора.

Фінанси суб’єктів господарювання в умовах трансформації економічних відносин : монографія / за ред. д.е.н. О. О. Солодовнік. – Харків : Лідер, 2020. – 392 с. ISBN 978-617-7476-39-8 Досліджено проблеми розвитку фінансів суб’єктів господарювання в умовах трансформації економічних відносин, що відбувається під впливом глобалізації, діджиталізації, четвертої науково-технічної революції, формування колаборативної економіки та інших чинників сучасності. Розроблено теоретико-методологічні засади, методичні та практичні рекомендації щодо організації фінансів суб’єктів господарювання. Особливу увагу приділено проблематиці розвитку фінансових установ в умовах трансформації фінансового сектору.

Губарєва І.О. Стан і тенденції розвитку лісового господарства і лісозаготівлі України та країн світу / І.О. Губарєва, І.В. Ярошенко, О.О. Губарєв // Регіональна економіка та управління. 1(27). 2020. Ч.1. С. 87-94 http://siee.zp.ua/images/journal/2020/1-1(27)2020.pdf Метою статті є оцінка стану лісового господарства і лісозаготівлі України та країн світу. Визначено особливості лісового господарства країни. Запропоновано методичний підхід до оцінки стану лісового господарства та лісозаготівлі в Україні та країнах світу, який базується на визначенні інтегрального, комплексного та часткових показників та складається з компонент: площа лісів, запаси деревостану, загальний обсяг вивезення деревини, обсяг вивезення ділової деревини, що дозволяє визначити шляхи нарощування лісових ресурсів в країні. Побудовано когнітивну карту дослідження стану лісового господарства і лісозаготівлі в Україні та країнах світу, яка ґрунтується на структурно-логічних схемах аналізу ланок ланцюжка доданої вартості від вирощування до заготівлі лісових ресурсів, що дає можливість побудувати систему оцінки стану лісового господарства та лісозаготівлі країни.

Губарєва І.О., Ярошенко І.В. Оцінка конкурентоспроможності обробної промисловості лісопромислового комплексу України та країн ЄС. Проблеми економіки. 2020. №1(43). С. 13-19 https://doi.org/10.32983/2222-0712-2020-1-13-19 Конкурентоспроможність лісопромислового комплексу (ЛПК) України – це агрегована конкурентоспроможність таких секторів, як: виробни¬цтво деревини та виробів з деревини; виробництво паперу та паперових виробів; виробництво меблів. Запропоновано здійснювати оцінку кон¬курентоспроможності виробництва за трьома видами економічної діяльності (виробництво деревини та виробів з деревини, виробництво паперу та паперових виробів, виробництво меблів), які входять у склад обробної промисловості і визначають рівень розвитку й ефективність функціонування ЛПК загалом та в Україні та країнах ЄС зокрема. Розроблено структурно-логічну схему дослідження конкурентоспроможності виробництва обробної промисловості ЛПК країни, яка передбачає оцінювання за такими параметрами конкурентоспроможності, як: рівень валової доданої вартості виробництва; матеріалоємність виробництва; енергоємність виробництва та імпортозалежність внутрішнього ринку, що дозволяє визначити як інтегровану кількісну характеристику досліджуваного явища, так і його складових з метою ідентифікації на¬явних проблем. Здійснено інтегральну оцінку конкурентоспроможності виробництва за видами економічної діяльності обробної промисловості ЛПК України та країн ЄС, за якою Україна посіла 22-ге місце серед 25 досліджуваних країн. Проведено кластеризацію країн ЄС, включаючи Україну, за значенням комплексних показників оцінки конкурентоспроможності виробництва окремих видів економічної діяльності ЛПК обробної промис¬ловості за методом k-середніх. Україна увійшла до кластера, який характеризується низьким рівнем конкурентоспроможності виробництва окремих видів економічної діяльності ЛПК.

Губарєва І.О., Губарєв О.О. Діагностика проблем інклюзивного розвитку України. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія Економіка і управління. 2020. Том 31 (70). № 2. С. 89-95 DOI: https://doi.org/10.32838/2523-4803/70-2-15 Метою статті є діагностування проблем інклюзивного розвитку України з використанням міжнародних індексів. Виявлено стримувальні фактори та обмеження інклюзивного розвитку України, які в умовах глобальної економічної кризи є потенційними загрозами безпеці національної економіки, а саме низькі темпи економічного розвитку, низький рівень зайнятості, значне розшарування суспільства за рівнем добробуту, низький середній рівень доходів домашніх господарств, значна інтенсивність парникових викидів в атмосферу, високий відсоток державного боргу у ВВП, низький рівень безпеки людей у зв’язку з військовими діями на Сході країни. Глобальна економічна криза, яка розгортається, вплине на інклюзивний розвиток України, що вимагає коригування інструментів державного регулювання, формування дієвої соціально-економічної політики, які мають бути спрямовані на збереження зайнятості, підвищення соціальної безпеки населення, а в подальшому на підвищення конкурентоспроможності національної економіки шляхом збільшення продуктивності праці та обсягів виробництва продукції з високою доданою вартістю.

Полякова О. Ю., Хаустова В. Є., Леванда О. М. Аналіз проблем і тенденцій розвитку сільських територій України // Бізнес Інформ. - 2020. - №4. - C. 229–250. Метою дослідження є визначення проблем і тенденцій розвитку сільських територій України. Згідно з поставленою метою досліджено: структуру земель України та структуру населення за типами поселень, населеність сільських територій України, причини скорочення сільського населення в Україні, споживання основних продуктів харчування та витрати домогосподарств у сільській місцевості, віковий склад населення, процеси міграції сільського населення, зайнятість і доходи населення у сільській місцевості, інфраструктурні проблеми розвитку сільських територій в Україні, освітній простір у сільській місцевості, кількість і стан лікарняних закладів у ній, інфраструктуру закладів культури та умови проживання у сільській місцевості. Проведений аналіз дозволив обґрунтувати, що в Україні має місце цикл зворотного зв’язку за типом «порочне коло», за якого незадовільний стан соціальної інфраструктури підвищує міграційні настрої сільського населення, яке залишає сільські населенні пункти через малу кількість шкіл, дошкільних закладів і лікарняних закладів, які укрупнюються або закриваються, що погіршує рівень надання соціальних послуг і звужує соціальну інфраструктуру. Разом економічні й інфраструктурні причини підвищення міграції, зменшення сільського населення та його старіння призводять до погіршення демографічної ситуації в країні. Таким чином, при розробці ефективних економічних підходів до стимулювання розвитку сільських територійсільські поселення країни треба розглядати як цілісну систему. Тільки таким чином можна буде досягти збалансованого розвитку, подолати міжгалузеві, внутрішньо- та міжрегіональні диспропорції, інтегрувати сільську та міську підсистеми суспільства на рівних умовах. DOI: https://doi.org/10.32983/2222-4459-2020-4-229-250