Наукові Видання

Хаустова В.Є., Решетняк О.І., Зінченко В.А., Криванич М.В. Інтегральна оцінка освітньої, наукової й інноваційної діяльності та дослідження їх впливу на економічний розвиток України. Бізнес Інформ. 2021. №12. C. 114–123. Метою статті є проведення інтегральної оцінки освітньої, наукової й інноваційної діяльності в Україні та дослідження їх впливу на економічний розвиток країни в динаміці. Методи дослідження: логічний, статистичний, кореляційний, графічний аналіз, матричний метод, метод рівневої ієрархії Сааті, порівняння. У статті запропоновано методичний підхід до інтегральної оцінки освітньої, наукової та інноваційної діяльності, який включає: стандартизацію показників, визначення коефіцієнтів вагомості кожного з показників і розрахунок інтегральних показників за окремими елементами ланцюжка «підготовка бакалаврів – підготовка магістрів – підготовка наукових кадрів – науковий потенціал – наукові результати – інноваційна діяльність – економічний розвиток», а також розрахунок ступеня їх впливу одне на одне. Розраховано інтегральні показники,які характеризують освітню, наукову та інноваційну діяльність; оцінено вплив підготовки: бакалаврів на підготовку магістрів; магістрів на підготовку наукових кадрів; наукових кадрів – на науковий потенціал; наукового потенціалу – на наукові результати; наукових результатів – на інноваційну діяльність; інноваційної діяльності – на економічний стан країни. Досліджено динаміку змін у забезпеченні зазначених видів діяльності. Проведені розрахунки дозволили визначити тенденції розвитку освіти та науки в Україні й основні проблеми, що їх породжують. Однією із суттєвих проблем є неузгодженість ланцюжка між освітньо-науковою й інноваційною діяльністю та реальним сектором економіки, що призвело до зниження наукового та науково-технічного потенціалу України, низьких наукових результатів і низьких темпів інноваційного розвитку. Визначено, що подальша невідповідна увага до цих проблем з боку влади може призвести до повного руйнування як освітньо-наукової, так й інно- ваційної діяльності в країні. Все це обумовлює потребу вироблення чіткого бачення напрямків розвитку вітчизняної освітньої та наукової сфер, що враховуватиме як реальні можливості вітчизняної економіки, так і світові тренди розвитку та глобальні виклики. DOI: https://doi.org/10.32983/2222-4459-2021-12-114-123

Губарєва І.О., Крячко Є.М. Оцінка сировинного потенціалу деревообробної промисловості України та країн світу. Бізнес Інформ. 2021. №9. C. 89–95. Деревообробна промисловість є однією з важливих складових лісопромислового комплексу України та країн світу. Метою статті є обґрунтування методичного підходу до оцінки сировинного потенціалу деревообробної промисловості країни. Запропоновано здійснювати інтегральну оцінку сировинного потенціалу деревообробної промисловості країни за складовими: лісистість території, запаси деревостану, загальний обсяг виготовлення деревини, обсяг виготовлення ділової деревини. Сформовано матрицю позиціонування України та країн світу в площині координат «Площа лісів – лісистість території». На рівень інтегрального показника оцінки стану сировинного потенціалу деревообробної промисловості України та країн світу найбільший вплив здійснює компонента «Лісистість», а серед часткових показників такі: вироблення ділової деревини на одного жителя, площа лісів на одного жителя та деревостан на одного жителя. З використанням кластерного аналізу (k-середніх) виділено три кластери країн світу за інтегральною оцінкою сировинного потенціалу деревообробної промисловості країн світу. Розрахунки стану сировинного потенціалу деревообробної промисловості України засвідчили таке: за інтегральним показником оцінки стану сировинного потенціалу деревообробної промисловості у 2019 р. (0,0847) Україна посіла 31 місце серед 36 країн світу. Кластерний аналіз засвідчив, що Україна за компонентами інтегрального показника увійшла до групи країн з низьким рівнем сировинного потенціалу деревообробної промисловості; за комплексною оцінкою компоненти «Лісистість» (0,0365) Україна зайняла 32 місце; за комплексною оцінкою компоненти «Запаси деревини» (0,1887) – 17 місце; за комплексною оцінкою компоненти «Виготовлення деревини» (0,0445) – 33 місце; за комплексною оцінкою компоненти «Виготовлення ділової деревини» (0,0949) – 29 місце. DOI: https://doi.org/10.32983/2222-4459-2021-9-89-95

Губарєва І.О. Теоретичні засади ідентифікації основних змістовних детермінант розвитку деревообробної промисловості країн світу. Науковий вісник Одеського національного економічного університету. 2021. № 7-8 (284-285). С.76-85. Метою статті є здійснення систематизації та узагальнення існуючих наукових публікацій з проблеми розвитку деревообробної промисловості країн світу із використанням бібліометричного та трендового аналізу. Для аналізу контекстуальних та часових закономірностей розвитку деревообробної промисловості країн світу проведено трендовий аналіз із використанням GoogleTrends, бібліометричний аналіз наукових публікацій, що індексуються в базах даних Scopus або Web of Sciences, у яких на основі зв’язку ключових слів за допомогою інструментарію VOSviewer v. 1.6.10 було здійснено ідентифікацію основних детермінант розвитку деревообробної промисловості країн світу. Виявлено 5 кластерів наукових досліджень, присвячених питанням розвитку деревообробної промисловості: перший сфокусований на виявленні взаємозв’язку між рівнем розвитку деревообробної промисловості та технологією виробництва біомаси, целюлози та інших матеріалів з деревини; другий – на розвитку біекономіки, біоенергетики, забезпеченню сталого розвитку, зниженню СО2, розвитку лісової галузі; третій – на впровадженні Індустрії 4.0 та інноваційних технологій; четвертий – на розвитку циркулярної та зеленої економіки; п’ятий – на підвищення якості продукції та оптимізації виробництва. Отримані теоретичні висновки та узагальнення мають бути враховані при розробленні стратегії розвитку деревообробної промисловості України. DOI:10.32680/2409-9260-2021-7-8-284-285-76-85

Кизим М. О., Бєлікова Н. В., Беккер М. Л. Науково-методичне забезпечення вирішення проблемних ситуацій в регіонах України (на прикладі Харківської області). Проблеми економіки. 2021. №2 (48). С. 70-85. Формулювання цілей регіонального розвитку є важливим елементом державної регіональної політики, яка за своєю сутністю має цілеспрямований характер, що відображається в постійному впливі держави на соціально-економічний розвиток регіонів країни. Аналіз сучасних досліджень у межах цієї проблематики показав необхідність поглиблення теоретичних засад та інструментарію вирішення проблемних ситуацій в регіонах, що і визначено за мету дослідження. Обґрунтовано теоретичне підґрунтя визначення цілей (цілепокладання) регіонального розвитку. Доведено, що когнітивний підхід є одним із найбільш потужних інструментів дослідження слабоструктурованих систем і ситуацій, та обґрунтовано доцільність застосування нечіткого когнітивного моделювання задля формування сценаріїв розвитку регіонів і вирішення проблемних ситуацій у них. Розроблено аналітичну схему проведення структурного аналізу соціально-економічного регіонального розвитку та формування нечіткої когнітивної моделі. На основі цієї схеми побудовано нечітку когнітивну модель соціально-економічного розвитку регіонів України. Проведено імпульсне моделювання на нечіткій когнітивній моделі соціально-економічного розвитку регіонів України за сценарієм саморозвитку. Реалізовано сценарне моделювання щодо підвищення рівня стратегічних цілей соціально-економічного розвитку Харківського регіону на основі імпульсного моделювання. Обґрунтовано доцільність ввести критерій сумарної ефективності впливу визначених сценаріїв на досягнення цільових орієнтирів Харківського регіону на основі адитивної зваженої згортки темпів приросту рівня цільових факторів відносно сценарію саморозвитку. Проведене на основі побудованої за розробленим підходом когнітивної моделі сценарне моделювання соціально-економічного розвитку Харківського регіону дозволило обґрунтувати, що для досягнення найшвидшого рівня цільових орієнтирів регіону необхідно впроваджувати сценарії розвитку, в основі яких є ефективне зростання наукового потенціалу регіону та його комбінації з іншими внутрішніми потенціалами. DOI: https://doi.org/10.32983/2222-0712-2021-2-70-85

Кизим М. О., Хаустова В. Є., Решетняк О. І., Успаленко В. І. Теоретико-методичний підхід до визначення перспективних напрямів наукової та науково-технічної діяльності в Україні. Проблеми економіки. №2 (48). 2021. С. 23-36. Метою дослідження є розробка та реалізація теоретико-методичного підходу до визначення перспективних напрямів наукової та науково-технічної діяльності в Україні. У статті було використано такі загальнонаукові та спеціальні методи: логічного аналізу – для визначення стану та тенденцій розвитку наукової та науково-технічної діяльності в Україні й інших країнах світу; моделювання та прогнозування – для розробки прогнозних моделей наукового забезпечення розвитку галузей економіки; аналізу та синтезу – для визначення пріоритетних напрямків наукової та науково-технічної діяльності, технологій загального призначення та напрямків підготовки наукових кадрів; нечіткої логіки – для визначення перспективних для наукового та науково-технічного розвитку галузей економіки та пріоритетної тематики наукової та науково-технічної діяльності. Запропонований теоретико-методичний підхід до обґрунтування перспективних напрямів наукової та науково-технічної діяльності в Україні передбачає: аналіз тенденцій та оцінювання пріоритетних напрямів наукової та науково-технічної діяльності у світі; визначення перспективних з боку забезпечення наукової та науково-технічної діяльності галузей економіки України й оцінку наукового забезпечення їх розвитку; обґрунтування вибору перспективних технологій загального призначення та напрямів наукової та науково-технічної діяльності у країні; обґрунтування напрямів підготовки наукових кадрів; визначення пріоритетних напрямів забезпечення наукової та науково-технічної діяльності, що дає можливість сформувати забезпечення з урахуванням як світових трендів її розвитку, так і особливостей економічного розвитку та стану наукової та науково-технічної діяльності у країні. Використання запропонованого теоретико-методичного підходу дозволило обґрунтувати основні тематики ННТД та перспективні для країни технології загального призначення, які спрямовані як на забезпечення розвитку традиційних галузей економіки, які мають стратегічне значення, так і високотехнологічних галузей, розвиток яких забезпечить підвищення конкурентоспроможності країни та рівня життя населення у майбутньому, тобто задовольняють потреби усіх стейкхолдерів ННТД (уряд, освіта, бізнес, соціум). DOI: https://doi.org/10.32983/2222-0712-2021-2-23-36

Корнєєв В. В., Хаустова В. Є., Ходжаян А. О. Прогресивне оподаткування індивідуальних доходів в ісламських країнах. Проблеми економіки. 2021. №2 (48). С. 187-193. Економічні результати розвитку мусульманських країн порушили питання про наявність все більш акцентованої ісламської фінансової і податкової моделі. Податки в ісламській економічній моделі забезпечують імпліцитний зв’язок у взаєминах держави з індивідуумами, визначаючи межі обумовленої свободи і взаємних обов’язків. Мета статті полягає у визначенні індикативних особливостей прогресивного оподаткування індивідуальних доходів в окремих ісламських країнах. У статті визначено, що для ісламських країн характерна єдність релігії (віри) і таких елементів соціального устрою, як організація влади, сімейні, економічні й інші відносини. Межі особистого та громадського, індивідуального та державного прозорі і жорстко нормовані. Розглянуто особливості Інституту податку в мусульманських країнах, умови оподаткування та правила використання податків. Доведено, що в цей час в ісламських країнах підходи до оподаткування диверсифіковані. Визначено, що прогресивне оподаткування індивідуальних доходів акцентовано застосовується в Туреччині, Пакистані, Тунісі, Індонезії, Нігерії, в інших країнах, частково в Саудівській Аравії, «податкові гавані» характерні для ОАЕ, Кувейту, Катару, Бахрейну, Оману, також зберігається пропорційне оподаткування в Малайзії, Cудані, Казахстану. Проаналізовано основні види податків у мусульманських країнах, досліджено їх еволюцію. Виявлено сучасні акценти прогресивного оподаткування індивідуальних доходів в окремих мусульманських країнах. Визначено позитивні сторони ісламської фінансової моделі в частині модернізації податкової політики і дотримання податкової дисципліни, безумовного виконання обов’язків і укладених угод. Обґрунтовано, що використання елементів прогресивної шкали оподаткування з практики ісламських фінансів буде корисним з ряду міркувань: для бюджетного і соціального балансування в «коридорі можливостей», як взаємна відповідальність громадянина і держави у виконанні взятих на себе зобов’язань, як ануїтетна взаємовигідна лінія економічної поведінки. Доведено, що прогресивне податкове вилучення частини великих доходів дасть рестрикційно-стримуючий результат контролю за їх перерозподілом у громадських інтересах, оскільки соціально-економічна поведінка індивідуумів, їх повноваження і обов’язки мають бути врівноваженими. DOI: https://doi.org/10.32983/2222-0712-2021-2-187-193

Хаустова В. Є., Козирєва О. В., Іванов М. Є. Удосконалення системи управління проектними ризиками в ІТ-компаніях України. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Економіка» : науковий журнал. Острог : Вид-во НаУОА, березень 2021. № 20(48). С. 53–58. У статті запропоновано удосконалення системи управління проектними ризиками в ІТ-компаніях України у сучасних економічних умовах. Зазначено, що в умовах сьогодення всі розвинуті країни світу та країни, що прагнуть до розвитку, орієнтовані на інновації та розвиток ІТ-технологій як найбільш перспективних напрямів економічного зростання. Відзначено, що практично у всіх ІТ-компаніях основним процесом загальної системи управління організацією є «управління проектами», а система «управління ризиками» вважається допоміжним, незважаючи на те, що проектні ризики мають величезний вплив на досягнення основних цілей проекту та рентабельність проекту загалом. Зроблено висновок про необхідність удосконалення існуючої системи управління проектними ризиками в ІТ-компаніях України на основі удосконалення оцінки проектних ризиків та визначення послідовності управлінських дій у разі виникнення ризикових ситуацій по проектах. DOI: 10.25264/2311-5149-2021-20(48)-53-58

Губарєва І. О., Салашенко Т. І. Моніторинг електроенергетичної безпеки як інструмент державного регулювання ринку електроенергії України. Проблеми економіки. 2021. №1. C. 11–20. Cтаттю присвячено обґрунтуванню методичного підходу щодо моніторингу електроенергетичної безпеки та розробці практичних рекомендацій щодо його впровадження. Електроенергетична безпека – стан електроенергетичної системи, що забезпечує її існування та гарантує задоволення електроенергетичних інтересів її елементів. Забезпечити електроенергетичну безпеку означає досягти такого системного стану, за якого споживачі електроенергії усвідомлюють ефективний рівень власного споживання, що забезпечує їм обраний варіант функціонування, а виробники електроенергії здатні задовольнити їх електроенергетичні інтереси в необхідних обсягах. Моніторинг електроенергетичної безпеки має проводитися безперервно (щоденно) та носити оперативно-превентивний характер з метою швидкого виявлення ризиків і реагування на загрози виникнення електроенергетичних криз. Методичний підхід до моніторингу електроенергетичної безпеки включає: формування компонентів і синтез показників електроенергетичної безпеки; кількісне та якісне оцінювання компонент електроенергетичної безпеки; узагальнююче оцінювання та якісну інтерпретацію електроенергетичної безпеки. Запропоновано методичний підхід до моніторингу електроенергетичної безпеки, який передбачає щоденне оцінювання кількісного та якісного стану електроенергетичної безпеки за споживчою (запас адекватності), виробничою (запас надійності) та паливною (запас забезпечення) компонентами, що дає змогу оперативно визначати та реагувати на ризики, уникаючи електроенергетичних криз. Апробація запропонованого підходу дозволила встановити кризовий рівень реальної і передкризовий номінальної електроенергетичної безпеки. Такий стан вимагає невідкладного вжиття заходів центральними органами виконавчої влади задля недопущення збоїв в електропостачанні споживачів. DOI: https://doi.org/10.32983/2222-0712-2021-1-11-20

Губарєва І.О. Проблеми удосконалення податку на нерухоме майно в Україні в контексті світового досвіду. Наукові праці НДФІ. 2021. № 1 (94). С. 22-35. Представлено особливості й визначено переваги та недоліки оподаткування нерухомого майна фізичних осіб у США, Німеччині, Швеції, Польщі, Болгарії, Італії, Франції, Великобританії, Литві та ін. Зосереджено увагу на методах обчислення кадастрової/оціночної вартості нерухомості для оподаткування. Доведено необхідність реформування системи оподаткування нерухомого майна фізичних осіб в Україні. Досліджено підходи щодо встановлення пільг на податок на нерухомість фізичних осіб за кордоном та в нашій країні. Базою для оподаткування нерухомості фізичних осіб в Україні, на думку автора, повинна стати кадастрова/оціночна вартість нерухомості. Упровадження вартісного підходу до оцінки об’єктів нерухомості вимагає: розроблення нормативно-правового забезпечення стосовно створення та функціонування Державного кадастру нерухомості, механізму та методів державної кадастрової оцінки; інвентаризації об’єктів нерухомості з присвоєнням ним кадастрового номера; формування системи Державного кадастру нерухомого майна; забезпечення транспарентності податку на нерухомість фізичних осіб, з урахуванням досвіду формування Земельного кадастру, шляхом діджиталізації податкових сервісів та процесів адміністрування. При справлянні податку на нерухоме майно варто оцінити доцільність застосування податкових пільг із точки зору диференціації рівня життя населення в Україні з метою захисту соціально незахищених верств. DOI: https://doi.org/10.33763/npndfi2021.01.022