Наукові Видання

Klunko N.S., Sirotkina N.V., Kozachuk D.A., Liubarskaia M.A., Vasylkivska V.V., Krasnonosova O.M. Pharmaceutical clusters creation and functioning. A Revista Turismo Estudos & Práticas (RTEP). 2020. Geplat: Caderno Suplementar, N. 4, SETEMBRO. / index [ISSN 2316-1493]. The experience of using cluster models for regional development in different countries proves the need for an active role in the process of both state and local authorities' economy clustering. Effective practices consist of the fact that the state gives integral and financial support to institutional and cluster formations. The purposeful research of clusters as a subject of public administration either from the side of regional or central government bodies showed the importance for power concentration to create favourable conditions for partnership between enterprises, first of all, in the shape of development assistance to already existing sectors tested by the market. The article deals with the important scientific aspects of both creation and functioning of clusters to secure the pharmaceutical sector competitiveness by means of mobilizing the state strategic resources both at government and sectoral institutes' levels. The methods, which were used to reach the purpose of the research, are as follows: the description method, the table and graphic method, the method of structure and dynamics revelation and methods, which are available for comparison in a certain territory such as: the statistical data and the method of analysis and synthesis. The economy subjects' cluster policy implementation should be carried out by means of forming the economic terms movement of a whole production system to a competitive position in terms of cooperation and partnership. It is also important to understand how certain clusters contribute to the economic development of certain regions and to adjust their activity in accordance with that. The new structural element of space progress security in a globalized economy should include clusters as a basis of network territory organization the functioning of which will facilitate both regional and state competitiveness on the whole; as well as contribute to the implementation of investment and innovative development models. The creation of such investment and innovative clusters requires significant boost of relevant theoretical and methodological support because the state should clearly understand where to go and what reforms to carry out. It concerns, first, the administrative and territorial aspects of economic management change namely, the socio-economic specificity of every region.

Іванов Ю. Б., Іванова О. Ю. Коронавірус проти децентралізації: ризики та виклики розвитку об’єднаних територіальних громад в умовах пандемії. Проблеми економіки. 2020. №2. C. 209–215. Статтю присвячено актуальним питанням проблем і викликів розвитку об’єднаних територіальних громад в умовах децентралізації та пандемії. Просторовий розвиток територіальних громад є головною метою в межах реалізації реформи децентралізації, яка спрямована на забезпечення високого рівня життя населення та конкурентоспроможності національної економіки в умовах кризи та пандемії. Економічні та соціальні наслідки коронавірусу, що захопив увесь світ, не оминули Україну та її територіальні одиниці. Метою статті є ідентифікація проблем розвитку об’єднаних територіальних громад в умовах децентралізації і пандемії та розробка напрямів антикризових заходів щодо подолання проблем і формування конкурентних переваг об’єднаних територіальних громад. Низькі темпи розвитку об’єднаних територіальних громад свідчать про наявність проблем у достатньому ресурсному забезпеченні громад, ефективному розподілі повноважень і відповідальності між рівнями влади, в обґрунтованості критеріїв об’єднання територіальних громад, відсутності достатньої кваліфікації менеджменту для розробки дієвих стратегій розвитку, ефективних програм, проєктів розвитку об’єднаних територіальних громад та про їх значну фінансову залежність від державної підтримки. Визначено основні проблеми втрат бюджетів об’єднаних територіальних громад через пандемію коронавірусу та антикризові заходи щодо підтримки населення та підприємництва. Розроблено дорожню карту з державної підтримки розвитку ОТГ з визначенням заходів, термінів їх реалізації та відповідальних органів. DOI: https://doi.org/10.32983/2222-0712-2020-2-209-215

Кизим М. О., Салашенко Т. І. Конкурентний ринок електроенергії: теоретичні підходи та моделі формування. Проблеми економіки. 2020. №2. C. 130–143. У статті наведено теоретичні підходи формування конкурентного ринку електричної енергії: централізований та децентралізований, вибір з-поміж яких залежить від ступеня збалансованості фізичних і комерційних потоків електричної енергії в енергосистемі, що обумовлює особливості моделювання ринку. Незалежно від підходу побудова моделі конкурентного ринку електроенергії спирається на обґрунтування 7 ключових детермінант, серед яких: географічне розмежування, спосіб диспетчеризації, ринкова інфраструктура, часове масштабування, форми торгівлі, методи ціноутворення та продуктова диверсифікація. У світі наявний суперечливий досвід, та немає універсальної моделі конкурентного ринку електричної енергії. Проаналізовані моделі ЄС, США та Австралії свідчать про їх суттєві відмінності. В ЄС впроваджено децентралізований підхід та створено чотирисегментарну модель конкурентного ринку електроенергії із зональним розмежуванням енергосистем, тоді як в США та Австралії – централізований підхід із нодальним розмежуванням, і створено дво- та односегментарну моделі відповідно. Наведені у статті моделі конкурентного ринку електричної енергії також різняться за способами диспетчеризації, формами торгівлі та продуктами. Єдиною їх спільною рисою є орієнтація на маржинальний метод ціноутворення, хоча в кожній з моделей він має специфічні особливості. Україна впровадила квазіконкурентний ринок електроенергії за європейською моделлю. Виправлення вад цієї моделі має відбуватися з урахуванням особливостей національної енергосистеми та найуспішнішого досвіду в лібералізації ринків електроенергії інших країн світу, а не тільки ЄС. DOI: https://doi.org/10.32983/2222-0712-2020-2-130-143

Кизим М. О., Крамарев Г. В. Методичний підхід до оцінки й аналізу зовнішньої торгівлі продукцією промисловості з урахуванням доданої вартості в Україні та країнах світу. Проблеми економіки. 2020. №2. C. 119–129. У статті доведено, що останні три десятиліття міжнародна торгівля здебільшого розглядається у рамках поняття глобальних ланцюгів створення вартості (ГЛСВ). Як інструмент для оцінки включення країн у ГЛСВ та формування ефективної зовнішньоекономічної політики на її основі широко використовується система індикаторів торгівлі доданою вартістю. Визначено, що на цей час розроблені потужні інформаційні онлайн-ресурси, що дозволяють отримувати значення індикаторів доданої вартості для певного набору країн світу, в тому числі у розрізі видів економічної діяльності. ОЕСР разом із Світовою організацією торгівлі реалізували спільну ініціативу зі створення бази даних індикаторів торгівлі доданою вартістю (TiVA), які розраховуються на основі світових таблиць «витрати-випуск», розроблених ОЕСР, і описують взаємодії між галузями і споживачами в 64 економіках. Проте через малу частку України у світових торгових потоках у базі ОЕСР оцінок щодо України немає. Але аналіз зовнішньої торгівлі доданою вартістю є важливим інструментом у визначенні вузьких місць і прихованих ризиків торгівлі країни. Тому очевидною є необхідність адаптації методології до системи статистичної інформації України та здійснення відповідних розрахунків. Метою статті є розробка методичного підходу до оцінки й аналізу зовнішньої торгівлі продукцією промисловості з урахуванням доданої вартості в Україні та країнах світу. Запропонований в статті методичний підхід дозволяє оцінити стан зовнішньої торгівлі продукцією промисловості країн світу та України або окремих її видів економічної діяльності (ВЕД), визначити однорідні за показниками зовнішньої торгівлі продукцією промисловості або окремих ВЕД групи (кластери) країн світу, ідентифікувати напрямки інтеграції промисловості України та її окремих ВЕД в зовнішньоекономічні ланцюги доданої вартості. DOI: https://doi.org/10.32983/2222-0712-2020-2-119-129

Концептуальні засади розвитку аграрної сфери та сільських територій України : кол. моногр. / за ред. М. О. Кизима ; авт. кол. : М. О. Кизим, Н. В. Белікова, О. Ю. Полякова, В. Є. Хаустова, І. Ю. Гришова, І. В. Ярошенко,О. М. Красноносова, Д. Г. Михайленко, І. В. Семигуліна, О. В. Тур, О. М. Леванда, Р. В. Харченко. Харків : ФОП Лібуркіна Л. М., 2020. 280 с. Монографію присвячено теоретичному та практичному дослідженню проблем розвитку сільських територій і аграрної сфери України та пошуку шляхів їх розв’язання. Побудовано когнітивну карту проблем розвитку, головними з яких є депопуляція, спустошення сільських територій, структурні диспропорції аграрного виробництва, занепад соціальної інфраструктури та неефективність сільських територіальних громад. Розроблено концептуальні положення розвитку сільських територій в Україні на основі активізації та диверсифікації агропромислового виробництва, впровадження проєктного підходу як основи державної підтримки сільгоспвиробників; обґрунтовано систему цілей та підцілей розвитку; запропоновано проєкти «Село майбутнього» для об’єднаної сільської територіальної громади із залученням інструментів публічно-приватного партнерства, проєкти розвитку окремих напрямів тваринництва для індивідуальних і фермерських господарств.

Ніколюк О., Хаустова В., Петров І. Державне регулювання розвитку сільського зеленого туризму в Україні в умовах пандемії COVID-19. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2020. № 5. С.119-127. Метою статті є обґрунтування особливостей та перспектив організаційно-інституційного забезпечення державної політики розвитку сільського зеленого туризму в Україні в умовах пандемії COVID-19. Наукова новизна. Запропоновано концептуальний підхід до визначення стратегічних напрямків підтримки розвитку сільського зеленого туризму в Україні у контексті формування дієвих інструментів та засобів організаційно-інституційного забезпечення в умовах пандемії COVID-19. Висновки. Досліджено особливості державного регулювання розвитку сільського зеленого туризму в Україні в умовах пандемії COVID-19. Через виникнення на глобальному рівні безпрецедентної надзвичайної ситуації, спровокованої спалахом пандемії COVID-19, яка має масштабний вплив на всі сфери соціально-економічного розвитку країн світу, туристична індустрія потрапила до числа найбільш постраждалих секторів світових економік, а тому вимагає термінового впровадження відповідних заходів із відновлення та підтримки. Саме тому рівень державного стимулювання та підтримки розвитку сільського зеленого туризму визначає масштаби туристичних потоків у відповідних регіонах України і на глобальному рівні. Результати досліджень показують, що в кризових умовах розвиток сільського зеленого туризму супроводжується постійними динамічними інституційними змінами, а саме зміною правил, неофіційних обмежень, особливостей характеру та дотримання таких правил учасниками соціально-економічного процесу щодо обміну людськими, фінансовими, інформаційними й іншими ресурсами. Сформульовані основні положення організаційно-інституційної моделі розвитку сільського зеленого туризму в Україні в умовах пандемії COVID-19, яка орієнтована на досягнення консенсусу ключових груп суб’єктів економічних інтересів досліджуваної галузі, а саме: 1) інституційні форми (сільський зелений туристичний бізнес, держава, громадськість); 2) складові системи державного регулювання розвитку сільського зеленого туризму (фінансово-економічна, функціональна, споживацька, інтелектуальна-інноваційна). DOI: https://doi.org/10.32886/instzak.2020.05.12

Кизим М. О., Хаустова В. Є., Решетняк О. І. Проблеми вибору пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки в Україні. Бізнес Інформ. 2020. №7. C. 50–58. https://doi.org/10.32983/2222-4459-2020-7-50-58. Мета статті полягає в дослідженні нормативно-правових і методичних проблем обґрунтування та вибору пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки в Україні. Методи дослідження: аналіз законодавства та наукової літератури, узагальнення, систематизація. Обґрунтовано, що встановлення пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки є важливим аспектом науково-інноваційної політики провідних країн світу. На підставі проведеного аналізу визначено, що основними проблеми законодавчого та методичного забезпечення вибору пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки в Україні є: неузгодженість нормативно-правового забезпечення процесів розробки та виконання пріоритетів; невідповідність пріоритетних напрямів наукової та інноваційної діяльності; відсутність прогнозних документів, на підставі яких необхідно здійснювати обґрунтування пріоритетів розвитку; неконкретність визначення пріоритетів у сфері фундаментальних наукових досліджень. Для адаптації процедур вибору пріоритетних напрямів науки та техніки у сферах фундаментальних і прикладних досліджень запропоновано диференціювати відповідні методичні підходи до їх селекції залежно від специфіки та спрямованості. Вибір пріоритетних напрямків прикладних досліджень необхідно узгоджувати з пріоритетами інноваційного розвитку країни, потенціалом науково-технічних досліджень і розробок, попитом на інновації та відповідні наукові розробки з боку підприємницьких структур, вимогами до забезпечення екологічних умов для виробництва та ін. Методика селекції пріоритетів фундаментальних досліджень повинна базуватися на таких детермінантах: структура та ретроспективна динаміка вітчизняного наукового потенціалу у фундаментальній сфері; можливість прогнозувати ефекти від використання отриманих знань; інтереси та цілі стейкхолдерів; тенденції розвитку світової науки; системність і міждисциплінарність досліджень; громадська думка; можливість еволюціонувати з плином часу. Зроблено висновки, що законодавче та методичне забезпечення процесів обґрунтування та вибору пріоритетів розвитку науки та техніки потребує вдосконалення в інтересах стимулювання економічного зростання України.

Губарєва І.О., Салашенко Т.І. Стратегічні аспекти підвищення енергоефективності регіонів країни. Проблеми економіки. 2020. №2. C. 190–197. https://doi.org/10.32983/2222-0712-2020-2-190-197 (Index Copernicus). Метою дослідження є удосконалення формування стратегії підвищення енергоефективності регіонів країни в контексті сталого розвитку. У статті систематизовано фактори, що впливають на вибір типу стратегії сталого розвитку та методів державного регулювання. Доведено необхідність перенесення проблем сталого розвитку з національного на регіональні рівні та досягнення балансу між державними та ринковими методами регулювання енергетичного ринку, а також пріоритетність підвищення енергоефективності для спрямування економіки на шлях інноваційного розвитку. Встановлено доцільність використання стратегій мобілізації, модернізації та інтерактивної модернізації при формуванні регіональних стратегій підвищення енергоефективності. Уточнено сутність поняття «стратегія енергоефективності», під яким розуміється траєкторія динаміки макро-, мікро- та мезо- індикаторів енергоефективності в напряму вирішення еколого-соціально-економічних проблем суспільства. Стратегію енергоефективності регіону пропонується розглядати як функціональний зріз стратегії його сталого розвитку, спрямований на якісне задоволення його енергетичних потреб, а, з іншого боку, як територіальний напрям реалізації національної стратегії енергоефективності. На основі програмно-цільового методу в управлінні запропоновано теоретичний підхід до формування стратегії підвищення енергоефективності у промисловості регіону. Запропоновано розробляти регіональну стратегію енергоефективності за секторами економіки (групами енергоспоживачів) із використанням програмно-цільової технології управління.

Фінанси суб’єктів господарювання в умовах трансформації економічних відносин : монографія / за ред. д.е.н. О. О. Солодовнік. – Харків : Лідер, 2020. – 392 с. ISBN 978-617-7476-39-8 Досліджено проблеми розвитку фінансів суб’єктів господарювання в умовах трансформації економічних відносин, що відбувається під впливом глобалізації, діджиталізації, четвертої науково-технічної революції, формування колаборативної економіки та інших чинників сучасності. Розроблено теоретико-методологічні засади, методичні та практичні рекомендації щодо організації фінансів суб’єктів господарювання. Особливу увагу приділено проблематиці розвитку фінансових установ в умовах трансформації фінансового сектору.