ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИМ ТА ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНІВ

Мета дослідження:

подальше поглиблення методологічних засад щодо розробки механізму державного управління науково-технічним та інноваційним розвитком регіонів України в умовах глобалізації.

Завдання:

• виявити основні тенденції та стан науково-технічного та інноваційного розвитку в регіонах України;
• оцінити вплив науково-технічної діяльності на рівень соціально-економічного розвитку регіонів;
• визначити роль держави в управлінні науково-технічним та інноваційним розвитком у розвинених країнах світу;
• виявити проблемні аспекти діючої системи державного управління науково-технічною та інноваційною діяльністю в Україні;
• сформулювати концептуальні положення щодо управління науково-технічним та інноваційним розвитком регіонів України;
• розробити механізм державного управління науково-технічним та інноваційним розвитком регіонів;
• обґрунтувати напрями реформування організаційної структури управління інноваційною діяльністю на регіональному рівні та активізації розвитку регіональної інноваційної інфраструктури;
• узагальнити світовий досвід податкової підтримки науково-технічної та інноваційної діяльності;
• розробити методичний підхід до обґрунтування інструментарію податкової підтримки інновацій;
• провести моделювання інструментів податкової підтримки малих інноваційних підприємств;
• обґрунтувати пропозиції щодо законодавчого забезпечення реалізації заходів податкової політики в сфері науково-технічного та інноваційного розвитку регіонів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. В умовах поширення глобалізаційних процесів зростає роль і значення державної підтримки науково-технічного та інноваційного розвитку регіонів з метою підвищення конкурентоспроможності економіки всієї країни. Однак, за результатами проведених досліджень виявлено негативні тенденції щодо зміни кількісно-якісних параметрів, які характеризують стан науково-технічної та інноваційної сфери в країні в цілому та в її регіонах: зменшується чисельність виконавців науково-технічних робіт і дослідників, зменшуються обсяги фінансування НДДКР у відсотках до ВВП, зменшується кількість підприємств, які займаються інноваційною діяльністю та впроваджують інновації. Як наслідок, кількість освоєних у виробництві нових видів продукції в країні скоротилась майже у десять разів.
2. Виявлено, що в Україні:

• сформувалась специфічна система підтримки НДДКР, у відповідності з якою внутрішні джерела фінансування спрямовані на розвиток природничих та соціогуманітарних досліджень, а іноземні – переважно на технологічні;
• склалась тенденція зменшення частки фінансування прикладних досліджень у загальному обсязі фінансування НДДКР, що суттєво погіршить можливості трансформації НДДКР в інновації на підприємствах в різних регіонах країни.

3. Розроблено методичний  підхід до оцінки науково-технічного та інноваційного розвитку регіонів України з використанням комплексу економіко-математичних моделей, що будуються на основі інтегральної кількісної характеристики показників інноваційного розвитку в динаміці за ресурсною, результативною та внутрішньою складовими. Обґрунтовано, що величина інноваційного потенціалу є параметром оцінки можливостей його інноваційної діяльності і визначає стратегію інноваційного розвитку як регіонів, так і країни в цілому. Враховуючи складові інноваційного потенціалу (ресурсну, результативну та внутрішню), визначено етапи оцінювання науково-технічної та інноваційної діяльності в регіоні з врахуванням методів і прийомів пошуку інноваційних ідей.
4. Вперше розроблено матриці оцінки відповідності компонент (науково-технічного, інноваційного, інвестиційного потенціалу та інвестиційного ризику) з використанням «золотого перетину», що дозволяє віднести всі регіони до певної зони оцінки відповідності («зона успіху», «задовільна зона», «зона рівноваги», «нерівноважна зона» тощо).
5. Досліджено сутність трактування понять «науково-технічний потенціал», «інноваційний потенціал», «інноваційна система регіону». Визначено їх відмінні ознаки. Поняття «інноваційна система регіону» пропонується розглядати як сукупність науково-дослідних, дослідно-конструкторських та проектних організацій, вузів та підприємств, технопарків та центрів трансферу технологій, які здійснюють діяльність із створення, комерціалізації та розповсюдження інновацій. Поняття «інноваційний потенціал» розглядається як складна багаторівнева характеристика різних можливостей економічних систем регіонів країни (фінансових, технологічних, організаційних, маркетингових тощо) в напрямі здійснення інноваційної діяльності.
6. На основі аналізу ролі держави в управлінні науково-технічним та інноваційним розвитком в провідних країнах світу встановлено, що у розвинених державах світу створено певний баланс між державним і ринковим регулюванням обсягів фінансування НДДКР, а також щодо політичної автономності регіонів у здійсненні інноваційної політики в країнах з федеральним устроєм. Визначено місце і значення інноваційних кластерів та єврорегіонів, які представляють ефективну науково-технічну кооперацію в Європі на пан’європейському, субрегіональному та локальному рівнях.
7. Проаналізовано рівень та якість нормативно-правового забезпечення державного регулювання науково - технічної та інноваційної діяльності в країнах світу. Визначено: досконалість та дієвість державної інноваційної політики в контексті нормативно-правового регулювання в розвинутих країнах; тенденцію щодо створення достатнього правового поля для нормального функціонування науково-технічної та інноваційної діяльності в країнах - нових членах ЄС; недосконалість нормативно-правового забезпечення, необхідність його подальшого вдосконалення в сфері поглиблення законодавства в країнах СНД.
8. Проведено ретроспективний аналіз законодавчого та нормативно-правового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні. Встановлено, що лише на початку 2000 р. органами державної влади приділялась велика увага цьому питанню. У результаті законодавство в інноваційній сфері у порівнянні з багатьма іншими видами економічного законодавства перебуває у стані розвитку регулювання відносини, які виникли між суб’єктами права, а інноваційна правотворчість знаходиться у малорухомому стані. Розроблено класифікацію нормативно-правових актів в науково-технічній та інноваційній діяльності, яка дозволяє зробити відповідні висновки щодо необхідності переходу на якісно новий етап управління науково-технічною та інноваційною діяльністю в країні. Запропоновано вертикальну схему управлінських відносин правоутворення, як основної ланки механізму правового регулювання в інноваційній сфері, яка регулюватиме правове середовище діяльності в системі органів державного управління.
9. Розвинуто концептуальні положення щодо управління науково-технічним та інноваційним розвитком регіонів України на основі формування організаційно-економічного механізму, який включає економічний та організаційний блоки. Економічний блок представлено фінансовими важелями (пряме фінансування, застосування засобів податкової політики, пільгове кредитування тощо). Організаційний – правовим забезпеченням науково-технічної та інноваційної діяльності; удосконаленням структури управління; організацією моніторингу науково-технічного та інноваційного розвитку регіонів; поєднанням різних типів спеціальних економічних зон тощо.
10. Обґрунтовано рекомендації щодо удосконалення організаційно-функціональної системи управління науково-технічним та інноваційним розвитком регіонів, раціонального розподілу функцій управління між центром та регіонами та на регіональному рівні.
11. Розроблено механізм моніторингу регіонального науково-технічного та інноваційного розвитку за ресурсною та результативною складовими, обґрунтовано елементи комплексу індикаторів науково-технічного та інноваційного потенціалу. Реалізація запропонованого механізму дозволить забезпечити отримання об’єктивних даних щодо зміни параметрів науково-технічної та інноваційної діяльності в кожному з регіонів країни з метою прийняття ефективних  управлінських рішень на державному та регіональному рівнях.
12. Обґрунтовано необхідність розробки положення щодо створення в Україні зон високих технологій, зокрема технополісів, як найбільш комплексних рішень щодо стимулювання науково-технологічної та інноваційної діяльності в регіонах. Визначено напрямки вирішення проблем функціонування наукових парків та дослідницьких університетів в Україні. Внесено відповідні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, що регулює діяльність наукових парків та дослідницьких університетів. Визначено, що одним з основних механізмів формування регіональної інноваційної інфраструктури і створення ефективних інноваційних кластерів є індустріальні парки, найбільш ефективним і визнаним у світі напрямом створення яких є надання інвесторам «грін філдс» - вільних площадок з необхідною інфраструктурою для прискореної реалізації проектів. Для створення індустріальних парків в Україні необхідне прийняття остаточного варіанту закону про створення і розвиток індустріальних парків, який визначить специфіку привабливості промислового парку для інвесторів і буде стимулювати певні види інвестиційних надходжень до регіонів
13. Доведено об’єктивну необхідність відновлення діяльності і подальшого розвитку технопарків в Україні. Показано, що технопарки старої моделі можуть існувати тільки для реалізації надзвичайно важливих проектів національного масштабу. Обґрунтовано доцільність створення технопарків нового типу, які будуть реалізовувати інноваційні проекти тільки п’ятого або шостого технологічних укладів у таких галузях, як: літакобудування, космічні технології, мікроелектроніка, біотехнології і фармацевтика, нанотехнології, інформаційно-комунікаційні технології і штучний інтелект.
14. Обґрунтовано науково-методичні рекомендації щодо вибору інструментів податкової підтримки науково-технічного та інноваційного розвитку з урахуванням регіональної специфіки, в тому числі наявності малих інноваційних підприємств. Розроблений методичний підхід, який дозволяє враховувати види інновацій, стадії життєвого циклу та суб’єктів стимулювання, реалізовано на прикладі вибору інструментів податкової підтримки малих інноваційних підприємств.
15. Виявлено недосконалість діючого Податкового кодексу України в регулюванні інноваційної діяльності та необхідність запровадження пільгового оподаткування. Науково-практичні рекомендації щодо податкової підтримки науково-технічної та інноваційної діяльності доведено до рівня формулювань окремих норм таких законодавчих актів, як Закон України «Про інноваційну діяльність» та Податковий кодекс України.