Наукові Видання

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 – економіка та управління національним господарством. – Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, Харків, 2021. Дисертацію присвячено подальшому розвитку теоретичних положень, розробці методичних і практичних рекомендацій щодо стимулювання розвитку споживчого ринку шляхом впливу на соціально-економічні чинники. Здійснено аналіз сучасного стану та розвитку споживчого ринку та соціально-економічних характеристик населення України та виявлено нестійку уповільнену його динаміку через низький рівень доходів населення. Розроблено науково-методичний підхід до визначення впливу соціально-економічних чинників на розвиток споживчого ринку України. Доведено взаємозв’язок «доходи – тривалість життя – умови харчування». Виявлено як головні чинники розвитку споживчого ринку матеріальний добробут, демографічний розвиток і розшарування населення. Обґрунтовано стабілізуючу та стимулюючу роль середнього класу та гальмуючий обмежувальний вплив бідності та нерівності на розвиток споживчого ринку. Виявлено роль системи державних соціальних стандартів і гарантій, зміст і функції прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення для забезпечення нормативного рівня життя та розвитку сектора споживчого ринку у частині забезпечення базових потреб. Проведено порівняльне дослідження та виявлено переваги, недоліки та суперечності нормативно-правового забезпечення життєвого рівня населення в України та Польщі. Запропоновано удосконалення механізму державного стимулювання розвитку споживчого ринку шляхом диференційованого впровадження нових соціальних стандартів життя населення України при формуванні споживчого кошику, оцінці прожиткового мінімуму та застосування сімейних нормативів залежно від економічної активності та зайнятості. Ключові слова: споживчий ринок, базові потреби, споживчий кошик, соціальні гарантії, прожитковий мінімум.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 – економіка та управління національним господарством. – Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, Харків, 2021. Визначено основних учасників планування розвитку економічної системи держави, яких поділено залежно від ступеня та характеру залучення до процесу на три групи та які включають державну й громадську компоненти, що дало змогу обґрунтувати доцільність залучення різних категорій учасників до процесу планування. Розроблено структурну модель механізму реалізації партнерських проєктів у рамках планування розвитку економічної системи держави. Виявлено основні передумови успішного партнерства між державою і приватним сектором. На основі кореляційного аналізу встановлено наявність взаємозв’язків між різними формами державної фінансової підтримки розвитку територій і рівнем розвитку адміністративних територій України, що дало змогу визначити дієвість основних форм фінансової підтримки держави. Розроблено методичний підхід щодо визначення пріоритетів під час вибору форми партнерських відносин, який складається з 6 етапів. Запропоновано підхід до оцінки якості партнерських відносин у державних цільових програмах, який дозволив визначити вимоги до партнерів для досягнення певного рівня успішності реалізації програми. Ключові слова: соціально-економічний розвиток, планування розвитку, економічна система держави, розвиток економічної системи держави, партнерські відносини.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук зі спеціальності 08.00.03 – економіка та управління національним господарством. – Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України. – Харків, 2021. Дисертацію присвячено розробці теоретико-методологічного обґрунтування сталого розвитку промисловості України. У дисертації запропоновано концепцію сталого розвитку промисловості України шляхом подолання її структурних деформацій на основі інноваційно-технологічної модернізації та забезпечення зовнішньоторговельної безпеки з урахуванням інтеграції у зовнішньоекономічні ланцюги створення доданої вартості. Розроблено методичний підхід до визначення пріоритетних напрямків подолання структурних деформацій у промисловості України за рахунок її інноваційно-технологічної модернізації, заснований на оцінках прогресивності структури промисловості та зовнішньоторговельної безпеки з урахуванням інтеграції у зовнішньоекономічні ланцюги створення доданої вартості. Сформовано методичні пропозиції до оцінки й аналізу зовнішньоторговельної безпеки промисловості країни. Розроблено методичні рекомендації з оцінки й аналізу зовнішньої торгівлі продукцією промисловості в Україні та країнах світу, які враховують додану вартість і реекспорт імпортованої проміжної продукції, що дає можливість визначити рівень інтеграції у зовнішньоекономічні ланцюги створення доданої вартості. Сформовано інтегральні показники оцінки відповідності структури промисловості країни її прогресивному стану і структурних зрушень. Запропоновано методичний підхід до оцінки конкурентоспроможності промисловості та її видів економічної діяльності. Сформовано систему показників оцінки інноваційної активності підприємств за видами економічної діяльності промисловості країни. Уточнено сутність взаємопов'язаних понять стану та динаміки структури промисловості країни. Ключові слова: промисловість, сталий розвиток, конкурентоспроможність, зовнішньоторговельна безпека промисловості країни, інноваційно-технологічна модернізація, глобальні ланцюги створення доданої вартості.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 – економіка та управління національним господарством. – Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України. Харків, 2019. Дисертацію присвячено поглибленню теоретичних і методичних засад і розробці науково-практичних рекомендацій щодо посилення цілісності промислового комплексу національної економіки. Під час дослідження отримано ряд нових наукових результатів різного ступеня наукової новизни. Розроблено методичний підхід до визначення цілісності структури господарського комплексу національної економіки. Його відмінність полягає у побудові моделі структури господарських комплексів розвинених країн світу за показником рівня ВВП на душу населення, що дозволяє визначити вектори розвитку для країн з економікою, яка розвивається. Запропоновано методичний підхід до визначення місця України у світовому господарстві, який містить гармонійне поєднання методів кластерного та багатофакторного статистичного аналізу. За отриманими результатами обґрунтовано систему соціально-економічних показників розвитку національної економіки. Визначено сутність поняття «промисловий комплекс країни», яке ґрунтується на результатах аналізу структури господарства розвинених країн світу й України. Це дало змогу представити промисловий комплекс країни як базовий елемент у структурі національної економіки. Дано визначення категорії «національна економіка», відмінність якого полягає у врахуванні національних особливостей та сутності «цілісності» промислового комплексу країни. Це дозволяє розглядати національну економіку як складну соціально-економічну систему, яка розвивається в історичному та національному вимірах. Розвинуто теоретико-методичний підхід до визначення впливу цілісності промислового комплексу країни на її внутрішній ринок, який враховує обсяг і характер ринку та дозволяє визначити напрями його подальшого розвитку. Сформовано концептуальну модель формування цілісного промислового комплексу країни, яка ґрунтується на інструментарії державної програмної підтримки та дозволяє посилити самодостатність національної економіки. Ключові слова: промисловий комплекс національної економіки, цілісність соціально-економічної системи, внутрішній ринок країни, структура промислового комплексу, державна програмна підтримка.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 – економіка та управління національним господарством. – Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України. – Харків, 2019. Дисертаційну роботу присвячено актуальним проблемам оцінки й управління інноваційним розвитком держави на регіональному рівні за рахунок формування складових оцінки інноваційного потенціалу держави та дослідження і використання в економічній практиці інтелектуального капіталу при вирішенні завдань інноваційного розвитку регіонів України. Проаналізовано об’єктивні передумови та причини виникнення проблемних ситуацій в економіці та визначено завдання забезпечення інтелектуальним ресурсом процесу розвитку економічних систем. Розкрито особливості інституційного підходу до оцінювання інтелектуального потенціалу та визначено, що в державній регіональній політиці наука, освіта та бізнес мають бути скоординовані в рамках державної стратегії економічного розвитку, а самі регіони більш ініціативно і на власних ресурсах здійснюють необхідні заходи інноваційної діяльності. В дисертації проаналізовано та використано зарубіжний досвід з питань оцінювання і використання інноваційного потенціалу; розкрито позитивну роль і специфіку бенчмаркінгового аналізу в управлінні розвитком; запропоновано практичні заходи щодо адаптації бенчмаркінгу до національних умов формування державного регіонального інноваційного розвитку. Розроблено трьохсекторну модель організаційно-економічного механізму регіонального розвитку та систему інформаційної підтримки регіональної інноваційної політики. Сформовано систему показників оцінювання інтелектуального потенціалу регіонів країни та виконано відповідні розрахунки, що характеризують інноваційний стан регіонів країни та зміни цього стану в динаміці. Розроблено блочний алгоритм розвитку регіонів країни, з якого слідує, що управління розвитком не обмежується пакетом інноваційних проектів, а включає у свій механізм управління ресурсами, технологіями, інфраструктурою та стимулами. Ключові слова: інтелектуальний капітал, інноваційний потенціал, інноваційний розвиток, оцінювання, бенчмаркінг.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.05 – розвиток продуктивних сил і регіональна економіка. – Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України. – Харків, 2019. Досліджено сутність управління конкурентоспроможністю промислового комплексу регіону, яке розуміється як безперервна діяльність, що спрямована на створення конкурентних переваг, формування та реалізацію конкурентних стратегій групи галузей, забезпечення їх життєздатності як суб’єктів економічної конкуренції задля досягнення успіху в конкурентній боротьбі за фактори виробництва, як з регіонами своєї країни, так і з регіонами інших країн, шляхом ефективного використання наявного потенціалу з метою досягнення високого рівня життя населення. Проведено аналіз управління конкурентоспроможності промислових комплексів регіонів України та визначено фактори впливу на управління конкурентоспроможністю промисловості регіонів України. Розроблено концептуальну модель формування стратегії управління конкурентоспроможністю промислових комплексів регіонів. З метою перевірки адекватності SWOT-аналізу, автором було проведено аналіз експертних оцінок на прикладі Слобожанського регіону, для якого було обрано «товарно-ринкову стратегію» підвищення конкурентоспроможності. В результаті проведеного дослідження можна вважати, що на сучасному етапі розвитку економіки України та її регіонів вагомим фактором оздоровлення може стати підвищення рівня конкурентоспроможності регіональних промислових комплексів на основі освоєння сучасних методів управління та підвищення ефективності ресурсного забезпечення. Ключові слова: конкурентоспроможність, промисловий комплекс, розвиток, потенціал, концептуальні положення, управління, регіон, методологічні підходи.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук зі спеціальності 08.00.03 – економіка та управління національним господарством. – Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України. – Харків, 2019. Ключові слова: національна економіка, лісопромисловий комплекс, стратегічні пріоритети розвитку, кластер, управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.03 – економіка та управління національним господарством. – Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України,Харків, 2019. У дисертаційній роботі розроблено новий концептуальний підхід до вирішення актуальної проблеми наукового обґрунтування стратегічних пріоритетів і механізмів розвитку будівельного сектору України. Проведене у роботі дослідження дозволило отримати низку взаємопов’язаних наукових і практичних результатів методологічного, теоретичного та емпіричного рівнів. Обґрунтовано механізми розвитку будівельного сектору в контексті підвищення соціально-економічного розвитку держави, що передбачає системне впровадження організаційно-економічних, нормативно-правових, інституційних та інформаційних заходів щодо реалізації стратегічних пріоритетів його стійкого розвитку. Розроблено концепцію формування стратегії сталого розвитку будівельного сектору економіки України, що базується на принципах циклічної економіки, енергозбереження та орієнтована на економічний, соціальний та екологічний розвиток. Запропоновано методологію дослідження розвитку будівельного сектору економіки України, що передбачає низку поетапних процесів, об’єднаних у блоки, які на основі відповідних макроекономічних показників дозволяють щодо кожного з ключових аспектів послідовно визначити імперативи формування, системні характеристики, тенденції розвитку, особливості використання його потенціалу та охарактеризувати просторово-структурну декомпозицію будівельного сектору з покомпонентним виокремленням стратегічних пріоритетів його розвитку. Ключові слова: будівельний сектор, будівництво, обґрунтування, стратегічні пріоритети, механізми розвитку, економіка, управління.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 – економіка та управління національним господарством. – Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, Харків, 2018. Уточнено сутність понять «конкурентоспроможність країни» та «концентрація економіки». Обґрунтовано логіко-аналітичну схему взаємозалежності процесів, що визначають конкурентоспроможність країни, та сформульовано основні гіпотези наукового дослідження: 1 – про вплив процесів ЗіП за участю національних компаній на економічну концентрацію у країні і рівень її конкурентоспроможності; 2 – про вплив інтеграційних процесів за участю національних компаній шляхом здійснення ЗіП на рівень їх ринкової капіталізації та рівень конкурентоспроможності країни. Розроблено класифікацію видів ЗіП компаній, визначено основні мотиви ЗіП компаній і запропоновано їх класифікацію. Розроблено класифікацію форм і видів капіталізації, а також структурно-логічну схему типологізації визначень поняття «капіталізація». Побудовано моделі: 1 – впливу процесів ЗіП компаній на їх ринкову капіталізацію, яка довела, що країни світу, в яких процеси ЗіП проходять більш інтенсивно, мають і більший рівень капіталізації компаній; 2 – впливу капіталізації компаній на конкурентоспроможність економіки країни, яка довела, що країни, компанії яких мають високу капіталізацію, мають і високий рівень конкурентоспроможності економіки; 3 – впливу процесів ЗіП компаній на рівень концентрації економік країн, яка довела, що країни світу, компанії яких активніші в процесах ЗіП, мають і більш концентровану національну економіку; 4 – впливу концентрації економіки країн на її конкурентоспроможність, яка довела, що країни з більш високою концентрацією економіки є і більш конкурентоспроможними. На основі побудованих моделей доведені гіпотези дослідження та сформульовані такі наукові положення: 1 – ЗіП за участю національних компаній впливають на економічну концентрацію у країні, яка, своєю чергою, визначає рівень її конкурентоспроможності; 2 – інтеграція з участю національних компаній шляхом здійснення процесів ЗіП підвищує рівень їх ринкової капіталізації, впливаючи тим самим на рівень конкурентоспроможності країни. Ключові слова: конкурентоспроможність економіки, злиття і поглинання, процеси інтеграції, концентрація, капіталізація.