Дерегуляторна політика в Україні в 2016 році: тенденції та здобутки

Стійкий розвиток економіки України та забезпечення її конкурентоспроможності потребують застосування нових підходів до взаємодії держави, бізнесу і громади. Особливої актуальності процеси дерегулювання набувають в умовах інтеграції України в Європейське Співтовариство, коли пошук балансу між державним регулюванням та дерегулюванням економіки з урахуванням світового досвіду та європейських тенденцій стає першочерговою проблемою державної економічної політики.

Держава виступає активним суб’єктом економіки, що здійснює певні регулятивні функції щодо всього суспільного виробництва. Проведення виваженої політики дерегулювання стає однією з важливих її функцій на шляху до забезпечення добробуту громадян на рівні європейських стандартів життя, зміцненні конкурентних позицій вітчизняних підприємств на внутрішніх та міжнародних ринках шляхом усунення бар’єрів розвитку та надмірного державного втручання в діяльність суб’єктів господарювання.

Однією з умов стабільного розвитку економіки України є забезпечення раціонального співвідношення державного регулювання і дерегулювання. Надмірне державне втручання в економічні процеси створює перешкоди в діяльності суб’єктів господарювання та гальмує їх розвиток. Це підтверджується невисокими оцінками бізнес-середовища в Україні за світовими рейтингами.

Державній регуляторній політиці відводиться важлива роль у забезпеченні суб’єктів суспільних відносин якісними регуляторними актами, від яких залежить легкість ведення бізнесу в країні, якість надання адміністративних послуг населенню, соціально-економічна ефективність даних процесів та вигоди, що отримують всі суб’єкти суспільних відносин: держава, населення, підприємництво.  Виходячи з цього, ефективна політика дерегулювання виступає однією з найважливіших передумов активізації підприємницької ініціативи та створення привабливого інвестиційного клімату.

Окремі напрями реалізації політики дерегулювання мають суттєву специфіку, тому в науково-аналітичний доповіді окремо розглядаються: реєстраційна система; дозвільна система та ліцензування; податкова система; зовнішньоекономічна діяльність; контрольно-перевірочна діяльність та сфера публічних закупівель.

В першому розділі доповіді висвітлено тенденції розвитку та основні проблеми політики дерегулювання в Україні у світових рейтингах, що дозволило як виявити позитивні зрушення в окремих напрямах дерегулювання, так і проблемні місця, де Україна відстає від інших країн.

Другий розділ присвячений аналізу основних законодавчих та нормативно-правових актів як безпосередньо в сфері дерегулювання, так і тих, що спричиняють як позитивні, так і негативні наслідки, з точки зору адміністративно-бюрократичних бар’єрів, невиробничих витрат та втрат часу, пов’язаних зі здійсненням окремих  процедур.

Третій розділ доповіді сфокусований на практиці дерегулювання, в ньому аналізуються досвід і проблеми імплементації окремих законодавчих та нормативно-правових актів в досліджуваній сфері, а також результати опитувань відносно дієвості дерегуляційних процесів.

Четвертий розділ доповіді присвячений аналізу якості роботи центральних органів виконавчої влади в сфері повноти та якості оцінки регулюючого впливу проектів нормативно-правових актів. Він містить результати розрахунків за розробленою оригінальною методикою.

У п’ятому розділі доповіді узагальнено основні проблеми реалізації державної політики в сфері дерегулювання та обґрунтування напрямів та конкретних заходів щодо їх усунення.

В основу науково-аналітичної доповіді покладено матеріали щомісячних моніторингів і коментарів до нормативно-правових актів в сфері регуляторної політики, підготовка яких здійснюється в НДЦ ІПР НАН України, починаючи з 2014 року.