Дерегуляторна політика в Україні в 2014 році: тенденції та напрями розвитку

Сучасне економічне та соціально-політичне становище України вимагає концентрації зусиль законодавчої, виконавчої влади, бізнесу, громадських організацій, а також фахівців – науковців та практиків на пошуку раціонального балансу між ефективним державним регулюванням соціально-економічних процесів та дерегулюванням економіки, що спрямовано на усунення бюрократичних бар’єрів та адміністративних перешкод для розвитку підприємництва і зменшення корупційних ризиків.

Значення політики дерегулювання на сьогоднішньому етапі підкрес- люється в таких підготовлених протягом 2014 року програмних документах, як Угода про коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна», Стратегія сталого розвитку «Україна –2020» та Програма діяльності Кабінету Міністрів України.

Особливого значення політика дерегулювання економіки набуває в контексті євроінтеграційного вектора розвитку економіки нашої країни, що передбачає, в тому числі, і приведення у відповідність до європейських стандартів рівня, форм, принципів, методів і засобів державного втручання в економіку.

Саме цим обумовлена необхідність та актуальність дослідження тенденцій і проблем реалізації політики дерегулювання економіки як важеля активізації підприємництва та забезпечення підвищення конкурентоспроможності українського бізнесу на зовнішніх ринках.

Окремі напрями політики дерегулювання мають суттєву специфіку, тому в науково-аналітичний доповіді окремо розглядаються: реєстраційна система; дозвільна система та ліцензування; податкова система, зовнішньоекономічна діяльність та контрольно-перевірочна діяль- ність.

Перший розділ доповіді присвячений виявленню тенденцій розвитку та основних проблем політики дерегулювання в Україні в основних світових рейтингах, що дозволило як виявити позитивні зрушення в окремих напрямах дерегулювання, так і «больові точки» дерегулювання, де Україна відстає від інших країн.

У другому розділі проаналізовано основні законодавчі та нормативно-правові акти як безпосередньо в сфері дерегулювання, так і ті, що спричиняють як позитивні, так і негативні наслідки, з точки зору адміністративно-бюрократичних бар’єрів, невиробничих витрат та втрат часу, пов’язаних зі здійсненням окремих процедур.

Третій розділ доповіді присвячений практиці дерегулювання; в ньому аналізуються досвід і проблеми імплементації окремих законодавчих та нормативно-правових актів у досліджуваній сфері. Зміст четвертого розділу доповіді – узагальнення основних проблем реалізації державної політики в сфері дерегулювання та обґрунтування напрямів і конкретних заходів щодо їх усунення.

В основу науково-аналітичної доповіді покладено матеріали щомісячних моніторингів і коментарів до нормативно-правових актив у сфері регуляторної політики, підготовка яких здійснюється за участю співробітників та аспірантів Науково-дослідного центру індустріальних проблем розвитку НАН України к. е. н. Антоненка С. В., Малишко Ю. М., к. е. н., доц. Іванової О. Ю., Сєніної А. О., Рудюк А. О.

Ця доповідь є логічним продовженням науково-аналітичної доповіді «Дерегуляторна політика в Україні в 2014 р.: оцінка та шляхи поліпшення».